Батько українського танцю

-         саме так називали у діаспорі Василя Авраменка, українського балетмейстера, хореографа, актора та  кінорежисера, 125-річчя від дня народження якого відзначаємо цього року.

  Народився Василь Авраменко 22 березня 1895 року  в Стеблеві Корсунь-Шевченківського району, в багатодітній селянській родині Кирила Авраменка та Олександри Довбуш. Він був наймолодшим серед п'яти братів і сестри. Коли Васильку було лише 4 роки, померла мати, а з десяти років Василь почав самостійно заробляв собі на життя: наймитував підпасичем, по п'ятницях і суботах прибирав у домі для приїжджих.

         Підлітком поїхав Василь до брата в Донецьку область, а в 16 років вже був на Далекому Сході, де жили його  брати. Тут він закінчив вечірні учительські курси, а через три роки склав іспит на народного учителя.

У 1915 р. до Владивостока завітала мандрівна Російсько-малоросійська трупа артистів із виставами "Запорожець за Дунаєм", "Наталка-Полтавка", "Ой, не ходи, Грицю …". Подивившись вистави, Василь Авраменко вирішив стати танцюристом.

"Наш танок зміцнить дух поневоленої української нації! А сильного духу нам так потрібно для виборення своєї Вільної й Щасливої Самостійної Соборної Української Держави”

         У 1916 (1915) р. Авраменко був призваний до війська.

         Після завершення Першої світової війни Василь Авраменко продовжив військову службу в армії Української Народної Республіки. Про участь Василя Авраменка у визвольних змаганнях 1917 – 1921 рр. свідчать його спогади. Саме в них Василь Авраменко розповів про своє знайомство з Симоном Петлюрою в Мінську, куди він приїхав під час відпустки після поранення і де відбувся з’їзд вояків-українців Західного фронту (квітень 1917 року). Це знайомство змінило його життя. Під тиском Симона Петлюри він пішов навчатися до Драматичної школи ім. М. Лисенка (м. Київ).

         Після  поразки  Визвольних  змагань  і  встановлення  радянської  влади  Василь Авраменко разом із театром Садовського назавжди залишив Україну. У лютому 1921 р. він разом із іншими артистами театру прибув до Каліського табору інтернованих колишньої УНР. Саме тут, у таборі, він заснував свою першу школу українського національного танку.

Проживаючи в Галичині, упродовж трьох місяців Авраменко зі своєю гастрольною групою влаштував 72 концерти. Перед кожним концертом Василь Авраменко або хтось із його трупи обов'язково виступав із доповіддю про український народний танок.

"Український танок – не пустощі, він – основний вияв нашої культури, це – національна зброя!”

          Від грудня 1925 Василь Кирилович жив у Канаді, де заснував і очолив Головну рухому школу, в якій навчалися театрального мистецтва і хореографії; від 1928 – у Нью-Йорку.

         При від’їзді Василя Авраменка з Європи, Олена Теліга звернулася до нього з такими словами:

«Слава ж тобі, Сину Народу Нашого! Бо ти один із тих, що, кохаючи край рідний братерською любов’ю, зливаєш в єдине велике українське море й наддніпрянців і наддністрянців, гуцулів і буковинців і тих, що люблять народ наш!.. Працюй надалі й танком завзятим воскреси запорозькі серця в дітях України, бо з ними воскресне й вільна соборна Україна!».

         У 20–50-х рр. гастролював із ансамблем українського народного танцю країнами Європи, Америки; в Австралії, Ізраїлі. Виступав на сцені «Метрополітен-опера» в 1931, 1935 – у Білому домі (Вашинґтон).

         Елементи шевченківської поезії покладено в основу таких танців, як «Запорозький герць», «Катерина херсонська», «Козак сольний», «Великодня гаївка» та ін.

         1936 року Авраменко заснував і очолив власну кіностудію у Нью-Йорку,  де були поставлені фільми за п’єсами українських драматургів-класиків: «Запорожець за Дунаєм» (за однойм. оперою С. Гулака-Артемовського), «Наталка Полтавка» (за однойм. оперою М. Лисенка), «Маруся Богуславка», багато фольклорних фільмів.

         Найвидатніша робота в цій галузі – звуковий фільм «Тріумф українського танцю» (1954), над яким Авраменко працював 25 років.

         Василь Кирилович є автором підручника «Українські національні танки, музика і стрій» (Вінніпеґ, 1947).

      Усе своє життя Василь Авраменко жив для України. Виступи його танцювальних колективів завжди проходили під жовто-блакитним прапором. Він часто повторював:

 "Ми маємо працювати для України не лише тоді, коли нас будуть вітати … але й тоді, коли не схочуть з нами знатися, а навіть камінням кинуть".

            Помер видатний хореограф 6 травня 1981 року.

            Незадовго до смерті Василь Авраменко склав заповіт, у якому, зокрема, зазначив:

"Я вирішив, щоб мене кремували і мій прах захоронили  на вільній Україні, в рідному Стеблеві ... Мої архіви разом з прахом повинні бути повернуті на вільну Україну (24 березня 1981 р.) ".

 Його воля була  виконана у травні 1993 р.

Василь Авраменко та Микола Садовський з учнями школи танців. 1919 р.

Василь Авраменко та Олександр Кошиць  серед  танцюристів. 1937 р. 

За матеріалами Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника: http://www.korsun.ic.ck.ua/index.php/pages/46