22 травня —  160 років від Дня перепоховання (1861) праху Тараса Григоровича ШЕВЧЕНКА (1814–1861), українського поета, художника, мислителя, на Чернечій горі поблизу Канева.

Після поховання на Смоленському кладовищі, п'ятдесят вісім днів пролежало тіло Шевченка у пе­тербурзькій землі.

Ще у день смерті поета його друзі зібралися в квартирі Михайла Лазаревського порадитися, як увічнити пам'ять Великого Кобзаря. Було вирішено перевезти його прах в Україну, встановити пам'ятник, заснувати школу його імені, видати його твори та біографію.

Дозвіл на перевезення тіла в Україну одержали у квітні 1861 року. Із Смоленського кладовища труна Шевченка, покрита червоною китайкою (заслугою козацькою), поволі рушила на дрогах* через Baсильєвський острів, Адміралтейську площу, по Невському проспекту на Московський вокзал. Прах Шевченка пере­везли до Москви по залізниці, а там — знову на дрогах, запряжених кіньми, — через Серпухів, Тулу, Орел, Глухів, Батурин, Ніжин — до Києва. У Київ везти труну не можна було без спеціального дозволу. Митрополит Києва, за погодженням з генерал-губернатором, дозволив везти прах Шевченка тільки до віддаленої від центру Рождественської церкви на Поштовій площі — боялися демонстрацій. Тільки надвечір 6 травня домовина Шевченка прибула до Києва на Поділ, у церкву Різдва Христового. Всюди була поліція. Генерал-губернатор категорично заборонив виго­лошувати промови над прахом поета. Поліція розганяла натовпи людей.

Останній шлях Кобзаря в Україну

Тим часом постало питання: де поховати прах поета? Було багато пропозицій. Художник Григорій Честахівський сказав, що коли він був у поета і спитав, де його поховати, Шевченко відповів: «У Каневі». Цю думку підтримали і родичі митця, і його друзі.

7 травня о 4-й го­дині дня траурна процесія рушила з церкви до пароплава, щоб везти прах поета в Канів. Труну поставили у канів­ській Успенській церкві. Вирішили ховати на Чернечій горі.

Тараса Шевченка поховали 10 травня (22 травня за но­вим стилем) 1861-го року о сьомій годині вечора. Селяни і студенти кілька днів потому насипали могилу, як просив Шевченко у своєму «Заповіті».

Тарас   Григорович  Шевченко  прожив  рівно 47 років: 24 роки кріпацької неволі, 10 років солдатчини і 13 років праці з постійною загрозою арешту — такі голо­вні етапи його трагічної біографії.

Унікальність особистості Шевченка полягає в тому, що в ньому поєдналися два могутніх таланти: талант поета і талант художника. Саме як художник він звер­нув на себе увагу тогочасних діячів культури (ще буду­чи кріпаком). Дар художника відчинив перед ним двері до навчання і дав можливість увійти в коло відомих та впливових людей, які домоглися викупу його з кріпацтва і допомогли юнакові одержати освіту. Значення Тараса Шевченка як живописця, рисувальника, гравера само по собі вже могло б забезпечити йому почесне місце в істо­рії мистецтва. Але, звичайно, Тарас Шевченко увійшов в історію нашої і світової літератури як поет — і як поет, котрий прославив Україну та волелюбний дух рідного на­роду, він здобув собі безсмертя. Слава Тараса Шевченка пережила добу, в яку він жив. Його геніальні твори висо­ко поціновані людством, його Ім'я відоме в усьому світі.

*Віз, пристосований для перевезення гробів.

Світлина. Т. Г.  Шевченко, 1859 р. Фотограф Іван Васильович Гудовський.

Джерело: Крижова Н. О. Шляхами Великого Кобзаря [Текст] : атлас / [упоряд.: Л. М. Веклич, Н. О. Крижова ; авт. текстів: Білоконь О. В. та ін. ; відп. ред. Н. О. Крижова]. - К. : Картографія, 2013. – С. 74.

Підготувала бібліотекар ліцею