100-річчя битви під Крутами

Минуло 100 років з того дня, коли тут, на станції Крути відбувся бій. Ми знаємо про нього доволі багато.

Знаємо, що він тривав 6 годин.

Знаємо що співдношення сил українських та більшовицьких вояків було приблизно один до десяти (4800 червногврадійцям протистояли 520 вояків армії УНР та юнаків військової школи).

Знаємо співвідношення втрат – приблизно 1 до 3 на користь українців.

На жаль, досі не знаємо ще імен усіх учасників бою, і навіть з усіх загиблих поіменно знаємо лише двадцятьох вояків.

Але найважливіше – ми не знаємо, чим був цей бій в українській історії. Дехто називає його трагедією – адже загинуло близько сотні захисників України, більшість молоді люди, серед них студенти. Дехто навіть говорить про поразку, бо не вдалося остаточно зупинити більшовицький наступ.

Але даючи оцінку цього бою, ми повинні розуміти, що це був бій не за станцію Крути.  І навіть не за Київ 1918 року. Це був бій за Україну, за її майбутнє.

Лише в такому контексті ми можемо по справжньому зрозуміти значення того, що сталося в січні 1918-го під Крутами.

Героїчна боротьба українських вояків на чотири дні зупинила більшовицький наступ. І це були не звичайних чотири дні, а переломні для української історії. Українські політики використали їх для міжнародного визнання проголошеної 22 січня незалежної держави, яке сталося за результатом підписання Брестського миру.

Відстояти незалежність у ці буремні дні не вдалося, але завзята боротьба українців тривала після цього ще кілька років. Прикладом, який найбільше надихав тодішніх вояків, був героїзм учасників бою під Крутами. Вони стали легендою і для наступних поколінь борців за незалежність в 1940-1950-ті, 1960-1980-ті роки.

Вони є прикладом для сучасних воїнів – тому що були такими ж завзятими тоді, у 1918-му, як ті, кого ми назвали кіборгами, в 2014-2015. Вони,  герої Крут, були першими "кіборгами" у нашій історії.

Ми кажемо, що Крути – це бій за майбутнє, майбутнє України. І цей бій триває. Тепер від нас залежить його результат. В наших руках шанс на остаточну перемогу, яку Україна чекає з 1918 року. Для цього нам потрібна єдність та рішучість, яких забракло тоді у Києві, та героїзм і жертовність, яку проявили ті, хто прибув на станцію Крути 100 років тому.

Володимир В’ятрович 

історик, голова Українського інституту національної пам’яті

http://blogs.pravda.com.ua/authors/viatrovych/56ab02d9b630d/