«Поки б'ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка»

Н. Хікмет

Шевченко і його мрії

Шевченко мріяв повернутись в Україну, мріяв про волю для своїх рідних і всієї України. Своїми силами він звільнив від кріпацтва своїх рідних, але зажити вільно в Україні йому не судилось…

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого бога,

За неї душу погублю!

 

За рік до смерті Тарас Шевченко почав сильно нездужати. Особливо важкими були останні місяці… Він помер на наступний день після дня свого народження.

Радянська влада зробила з нього підстаркуватого чоловіка в шапці та кожусі. Й досі хтось може сказати, що Шевченко був негарним чи старим. Та мало хто знає, що він не прожив і п’ятдесяти років! Помер він, коли був на 1 рік молодшим, ніж Віталію Кличку зараз або ж на 5 років старший за президента Зеленського сьогодні…

Також радянська влада зробила з Шевченка пияка, ніби він напився, коли святкував свій день народження. Але в дійсності, він вже тоді тяжко хворів. Крім того, ніхто й ніколи не бачив його п’яним. Він любив пити чай, додаючи молоко чи ром. Такий напій він пив у товаристві знатних друзів, адже чай і ром були досить дорогими на той час.

Також, мало хто задумується над тим, що згубив Шевченко своє здоров’я під час солдатчини, яка тривала довгих 10 років та й кріпаччина здоров’я не додала.

Служба в царській армії була надзвичайно важкою, так, колишній командир роти, в якій служив Т. Шевченко, Є. М. Косарев згадував, що вона була важкою навіть і для офіцера, а "про солдата й казати нема нічого. І маршировкою, і рушничними прийомами займайся, і походи відбувай і в спеку і в холод по цих безкраїх, безводних степах – іноді навіть на одних зачерствілих сухарях, або ще й гірше того! Рий, бувало, та тягай на собі землю для насипки укріплень – і це місяцями, в нестерпну спеку!”

Під час заслання він набув невиліковних хвороб серця і печінки як наслідок ревматизму, цинги, малярії. А вологий клімат Петербургу був несприятливим для людини з хворим серцем. Крім того, Шевченко не любив звертатися до лікарів, працював у тісному приміщенні, вдихаючи отруєне кислотами повітря під час гравірування. Ще будучи у засланні, він захопився офортом (гравюра на металі) і до кінця життя займався саме нею, отримавши статус академіка. А щоб виготовляти офорти, треба мати велику  концентрацію уваги та точні рухи. Людині, схильній до алкоголізму, з цим не впоратись. Також йому було психологічно важко жити за межами України, без сім’ї, під прискіпливим наглядом…

Багато людей не проти оселитися в столиці нашої держави, Шевченко ж мріяв жити у власнїй хаті на Черкащині, серед природи, неподалік Дніпра.

І сниться сон мені: дивлюсь,

В садочку, квітами повита,

На пригорі собі стоїть,

Неначе дівчина, хатина,

Дніпро геть-геть

собі розкинувсь!

Сіяє батько та горить!

 

         Він розробляє архітектурний ескіз майбутньої хати і в лютому 1860 року надсилає його з Петербурга своєму брату Варфоломію, супроводжуючи листом: «Посилаю тобі нашвидку зроблений план хати. Поміркуй і роби, як сам добре знаєш. Мені тілько треба, щоб робоча була дубова та круглий ганок скляний на Дніпро».

«Нашвидку зроблений»... — це скромно кажучи... Насправді ж архітектурний проект хати виконаний на високому професійному рівні, в ньому передбачено всі деталі й найголовніші розміри... В усьому відчувається рука академіка гравюри.

А я так мало, небагато

Благав у Бога, тілько хату,

Одну хатиночку в гаю…

 

         Але не судилось йому збудувати свою хату… Через рік поета не стало.

 

Смерть поета

Вранці 10 березня 1861 о пів на шосту ранку в квартирі-майстерні Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі Тарас Шевченко помер. Відправили панахиду в академічній церкві, де була виставлена для прощання труна з тілом Т. Шевченка, і виголосили промови П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров, В. Хорошевський. Як писав тодішній студент Феоктист Хартахай, "ховати Шевченка прийшли всі путні люди":

"Повалили, мов хмара. Так що у церкві був наголо студент та пан, та літератор, та учений. Ляхи теж усі прийшли".

         Далі похоронна процесія вирушила на Смоленське кладовище. Відкриту труну несли на плечах друзі поета, за труною йшли студенти і викладачі університету й Академії мистецтв, письменники і художники М. Некрасов, М. Салтиков-Щедрін, Ф. Достоєвський, М. Михайлов, Л. Жемчужников, М. Лєсков, І. Панаєв, О. Пипін, М. Курочкін та багато інших.

            Тарас Шевченко напророкував собі свою першу могилу, бо, створивши в тодішній російській столиці до 1200 живописних робіт, власне Петербургу присвятив єдиний малюнок - "Куток Смоленського кладовища в Петербурзі", де й був похований...

Місце першого поховання Тараса Шевченка на Смоленському кладовищі

 у Санкт-Петербурзі

 

 

Перепоховання сина України

Тарас Шевченко залишив «Заповіт», написаний ще в 1845 році:

Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий…